Психологія конфліктів

Чому теща і зять не люблять один одного?

anastasia950109 — Thu, 13 Nov 2014 12:48:28 GMT

Конфлікт мами і чоловіка - хворе місце для багатьох жінок. Як правило, такий конфлікт змушує жінку перебувати «між молотом і ковадлою», коли одна сторона в вашій мамі перетворюється на «злиу тещу», а друга сторона постійно дошкуляє улюбленим вами людини.
Психологи не бачать нічого дивного, що позиції «зять - теща» є основою конфліктних ситуацій. І хоча «золота середина» - дипломатично правильна позиція, в цьому випадку все ж слід трошки ближче бути саме до чоловіка.
Все просто: ваша мама - насамперед жінка, яка старша за вас. І там, де жіноча сутність домінує над материнським інстинктом, це породжує природну заздрість вже до вас особисто. Але материнське почуття трансформує негатив у вашу сторону на вашого коханого - це називається проекцією в психоаналізі. В результаті тещі накидаються на зятів з подвійною агресією, частина якої насправді призначалася їх дочкам.
Більшість жінок завжди підсвідомо зляться (це природно), коли вони випадають з жіночої ролі і головною жінкою чоловіки сприймають інших дам. Особливо, якщо ваша мама самотня, її подразнення до вашого щастя буде тільки наростати, нехай воно буде неусвідомленим і знаходити причини у вигляді самих незначних приводів.
Пам'ятайте: на стороні вашої мами завжди жіночий розум і досвід років, так що вона в більшості випадків легко зможе виставляти саме вашого чоловіка винуватцем в більшій частині питань, часом тонко провокуючи його.
Самотність вашої мами або навіть недолік уваги від вашого батька в її сторону - це те, що посилює проблему. Особливо, якщо ви живете з мамою на одній території.
Якщо ж ви проживаєте окремо - намагайтеся їй частіше дзвонити, щоб у неї не з'являлося враження, ніби ви про неї забули (інакше винуватцем для неї знову стане ваш коханий).
Прямі подарунки від зятя для тещі - не найкращий засіб. Підсвідомо жінка мудра сприйме їх, як елементарний підкуп, а якщо навіть жадібність (а мамам вади теж не чужі) переможе і подарунки будуть викликати величезну радість, то треба вже вам вирівнювати ситуацію, адже ваша мама може почати «видавлювати» подарунки від свого зятя всіма способами. Останній буде це відчувати і проектувати негатив на вас. Якщо подарунки - це не щирість, а вимушеність, то варто бути обережніше з реакцією на них у того, хто дарує.
Постарайтеся зрозуміти, що ваша мама і кохана людина одночасно повинні приміряти на себе роль головного (ну, жінці адже приємно мати чоловіка-опору поруч з собою?), і тут - ще одна нестиковка, що веде до сварок.
Ілюзія, що теща і зять - антагоністи завжди, на щастя для нас є лише ілюзією. Буває, що нема конфліктів і їх навіть не обов'язково розділяти відстанню для мінімізації конфліктів. Проте все ж краще пам'ятати: ваша мама буде прагнути захищати вас, списуючи всі проблеми саме в адресу вашого коханого. Та й навіщо будити в мамі жіночі ревнощі зайвий раз? Захистите її своєю любов'ю - це повинно допомогти.
І в глибині душі пам'ятайте: ви спочатку є індивідуальністю і у вас своє життя. Так що спочатку ви - жінка, а вже потім дочка. Не треба акцентувати увагу на цьому, але і забувати не можна. Або про особисте щастя забудьте відразу.

Як уникнути конфліктів зі свекухою

anastasia950109 — Thu, 13 Nov 2014 12:38:20 GMT

Як уникнути конфліктів зі свекрухою? Протистояння «свекруха - невістка» входить у топ 5 одвічних протистоянь поряд з «удав - кролик». Чимало нервових клітин було знищено за всю історію цієї битви, битви за любов і увагу одного чоловіка.
Здавалося б, невістці нічого ділити зі свекрухою. Для однієї чоловік це рідний і улюблений син, який любить і буде любити свою маму як нікого на світі, адже саме вона подарувала йому життя, виростила, допомагала справлятися з труднощами і проблемами, була свідків перших великих досягнень. Для іншої чоловік це кохана людина, друга половинка, яку приймаєш разом з усіма недоліками і перевагами, якої пишаєшся і віриш. Материнська любов і любов жінки до чоловіка, все ж таки, різні прояви полум'яного почуття. Кожна з них прекрасна і чиста, але, як показує час, вони не завжди можуть ужитися поряд.
Конфлікти свекрухи і невістки, часом, може виникати буквально з нічого. Їх важко уникнути, коли молоді живуть окремо від свекрухи, і ще складніше, коли улюблений син разом зі своєю обраницею живе під одним дахом з мамою. Ось вже тут є де розвернутися битві між свекрухою та невісткою. У разі якщо молоді живуть на території свекрухи, вона заздалегідь отримує перевагу свого поля. Це як у хокеї - вдома і стіни допомагають. Невістка навпаки, відчуває себе далеко не так комфортно, як хотілося б, адже не дивлячись на те, що будинок чоловіка автоматично стає і її будинком, вона не може почувати себе там повноцінної господинею, так як господиня вже є і це її свекруха.
Але це не означає, що у разі наявності роздільної житлової площі у молодих і свекрухи , конфлікти менш гострі і глобальні. Невістці уникнути їх стає і складніше, і простіше одночасно. Складніше тому, що більша частина цих конфліктів носить телефонний характер. Це навіть не конфлікти, а атаки однієї сторони на іншу. Наприклад, ненавмисно кинута в розмові невістки і свекрухи фраза про те, як схуд її син і що він, прийшовши на обід до рідної мами, смів буквально половину холодильника. Подібних напівнатяками, неприємних для невістки слів може бути маса. До того ж, деякі свекрухи не зупиняються на телефонних розмовах з невісткою, а активно включають в конфлікти своїх синів, тоді невістці точно не буде спокою.
Уникнути конфліктів зі свекрухою в цій ситуації допоможе тактика розумного і десь навіть хитрого полководця. Відповідні удари через чоловіка наносити категорично заборонено. Мама є мама і не факт, що чоловік, ставши на лінії вогню рідної матері і дружини буде підтримувати останню, а псувати стосунки з коханим через безпідставних сварок з його мамою нерозумно. Невістці слід піти іншим шляхом, а саме намагатися уникнути конфліктів зі свекрухою випереджаючи їх. Будь-якій жінці приємна увага, особливо з боку невістки. Для свекрухи це ознака її авторитарності. Невістці не варто позбавляти цього приємного почуття маму чоловіка, навпаки, його потрібно кріпити у свекрухи. Допоможуть це зробити приїзди невістки в гості, просто так, без чоловіка, але зі смачними тістечками. Розмови по душам трапляються і у найбільш непримиренних суперників, що говорити про свекруха і невістку у яких, принаймні, одна спільна тема є - їх коханий чоловік. Нехай такі візити стануть деякою традицією, а не разовою акцією. Спілкування наодинці допоможе свекрухи краще дізнатися невістку, а невістці завжди бути в курсі того, які можливі дії в її бік готує свекруха.

Прямую тим же принципом, намагаючись уникнути конфліктів зі свекрухою, невістки потрібно періодично розмовляти з нею по телефону. Так просто взяти і попросити на пару хвилин трубочку у чоловіка, коли він базікає з мамою. Розповісти їй, що купила для неї пару гарних кухонних рушників в магазині або скатертину. Приємні дрібниці, несподівано отримані в подарунок, завжди позитивно налаштовують людину. Діючи таким чином, у невістки є всі шанси уникнути конфліктів зі свекрухою, не переступаючи при цьому через себе і не витрачаючи свої нерви на сварки й сварки.
Тепер повернемося до того випадку, коли невістка і свекруха живуть разом. Тут багато конфліктів набирають обертів через побутових дрібниць. Коли молоді живуть разом, удвох, вони намагаються долати неминучі побутові проблеми спільно або жінка, як хранителька домашнього вогнища, бере на себе вирішення більшої частини таких проблем. У сімейному життю разом зі свекрухою невістка повинна багато в чому підкорятися тим правилам і порядками, які були заведені мамою чоловіка ще задовго до її приходу в будинок. Враховуючи, що вони не завжди збігаються із загальноприйнятими, то труднощі виникають скоро. Наприклад, одна моя знайома розповідала, що під час свого спільного життя з батьками чоловіка вона завжди була лаяла свекрухою за зайвий витрата сірників. Абсурдно, але і такі закиди невістка може почути на свою адресу. Тікати від них нікуди, територія для проживання тільки одна, значить, треба долати ці проблеми.
Невістці відразу краще зрозуміти, що господинею у всіх сенсах цього слова в будинку свекрухи вони не стане. Одне лише це розуміння принесе деяке спокій в черговий раз, коли свекруха зважитися висловитися про дії невістки. Потрібно змиритися і прийняти, що в свекрухи є деяке право дорікати невістку в дрібницях. Вона набагато старше і, як будь-якій дорослій або навіть літній людині, їй важко міняти свої звички. Може вона б і рада прийняти новий порядок звичних речей, але розум наполегливо відкидає його. З віком таке прийде і до невістки, тому вона повинна це зрозуміти.
Відсутність дефіциту ніяк не заважає виникати зіткнень між свекрухою та невісткою на тему продуктів, їх купівлі та раціонального використання. У той же час, величезний вибір товарів на прилавках допоможе невістці уникнути конфліктів зі своєю свекрухою. Бажано ще до весілля дізнатися улюблене блюдо, улюблені цукерки, улюблені фрукти майбутньої свекрухи і, почавши жити з нею разом, час від часу купувати їх для неї. Саме для свекрухи, а не для всіх членів сім'ї. Свекруха повинна відчувати особливе ставлення невістки до себе, тоді на багато речей їй буде легше закрити очі.
Дружба зі свекрухою - міф чи реальність? Швидше за реальність. Чим придумана колись давно історія. Невістку ніхто не змушує починати вести дружбу зі свекрухою, але приятельські стосунки більше сприяють миру і спокою в сім'ї, ніж недобрі, і навіть ворожі. Дружба полягає у взаємодопомозі, спілкуванні, підтримці. Невістці не потрібно відмовлятися зайвий раз збігати в аптеку або вимити підлогу на кухні. Старшим теж необхідно допомагати, тим більше що й свекруха часто допомагає невістці. Грошима, порадами, допомогою з вихованням дітей, нарешті, добрими словами.
Щоб уникнути конфліктів зі свекрухою, невістки потрібно пам'ятати - будь-яка приємна дрібниця в бік свекрухи це плюс невістці і стимул для їх доброзичливих відносин.

Етапи і фази конфлікту

anastasia950109 — Thu, 25 Sep 2014 09:42:11 GMT

Особливостями конфлікту як соціального явища, механізмів його виникнення і вирішення є те, що конфлікт виступає не як одномоментне явище, а як процес, що зароджується, проходить певні етапи і завершується.

Конфлікту у своїй реальній формі передує латентна фаза. На цій стадії сформувалися практично всі елементи конфлікту, відсутні тільки активні дії. Ця стадія сама собою не є одномоментною, вона містить кілька етапів І за часом може продовжуватися дуже довго.

Перший етап містить у собі зародження об'єктивної проблемної ситуації майбутнього конфлікту.

Другий етап містить процес усвідомлення суб'єктом об'єктивної проблемної ситуації. На цьому етапі існує найбільш реальна можливість уникнути переростання ситуації в конфлікт ще на латентній стадії. Події цього етапу несуть у собі такі аспекти: перший аспект - це усвідомлення будь - якою зі сторін проблемності ситуації, що створилася. Інтереси можуть бути які цілком реальними, так само і неправильно сприйнятими.

Другий аспект містить собі процес усвідомлення перешкод, які можуть стати на шляху реалізації своїх інтересів. Майбутні перешкоди можуть бути трьох типів:

- перешкоди, що випливають з об'єктивної ситуації і зовсім не

залежать від інших, можливих суб'єктів майбутнього конфлікту;

- перешкоди, що можуть виникнути залежно від особистих

якостей можливого учасника конфлікту;

- перешкоди зовнішнього характеру, що можуть виступати як

персоніфіковані. Третій аспект містить у собі усвідомлення співвідношення своїх інтересів з можливими і явними перешкодами.

Третій етап можна розглядати як спробу вирішення конфліктної ситуації неконфліктними способами. Можливість подібного вирішення ситуації може полягати в тому, що протилежна сторона, реалізуючи свій інтерес, своїми діями може і не доводити до конфлікту. Взаєморозуміння на цьому етапі створює реальну можливість не дати проблемній ситуації перерости в реальний конфлікт.

Четвертий етап характеризується конкретними діями, що були спрямовані на реалізацію своїх інтересів обома сторонами І які в результаті мали негативні наслідки. На цьому етапі чітко позначаються позиції обох сторін і проводиться підготовча робота. З формальної сторони цей етап можна розглядати як передконфл-іктний, хоча насправді конфлікт уже розпочався.

Представлені етапи можна розглядати як ідеальний варіант зародження конфлікту. У реальному житті деякі етапи можуть випадати або навіть повторюватися.

Закінчення останнього етапу завершує латентну фазу динаміки конфлікту. Перехід у відкриту фазу визначається декількома обставинами. По-перше, для всіх учасників стає очевидним стан конфлікту. По-друге, дії учасників назріваючого конфлікту все більше набувають форми зовнішньої спрямованості. По-третє, про вихід конфлікту з латентної фази довідається третя сторона. Конфлікт починає відчувати зовнішній вплив, що не обов'язково може привести до його ескалації, цей вплив може виконати позитивну роль, тобто загасити його.

Відкрита фаза конфлікту починається з інциденту - дії, зіткнення, що носить явно непримиренний характер. Подібні дії можуть носити як випадковий характер, так і організований однією із сторін. Значення інциденту в тому, що з нього починаються відкриті дії проти суперника, а інцидент додає цим діям ніби законний (лігітимний) характер. Розміри інциденту значення не мають. Навпаки, незначність, на думку стороннього спостерігача, інциденту, що привів до відкритого прояву конфлікту, може говорити про глибину протиріч і невипадковості відкритого протистояння.

Окремо необхідно виділити групу інцидентів, які можна віднести ДО випадкових, тому що вони більшою мірою, ніж останні випадки, можуть залежати від зовнішнього фактора впливу на розвиток конфліктної ситуації. Частину випадкових інцидентів можна пов'язати з об'єктивними факторами, природа яких мінімально залежить від впливу людини. Дуже часто їх характеристика пов'язана із збігом об'єктивних обставин. Другу групу випадкових інцидентів можна пов'язати з суб'єктивним фактором, а саме - з цілеспрямованою діяльністю третіх осіб, зацікавлених в ескалації конфліктного протистояння.

Після інциденту конфлікт може розвиватися як у негативному, так і в позитивному напрямку. Однак, найчастіше боротьба підсилюється, а сам конфлікт розростається. Цей період фази відкритого протистояння називається ескалація.

Закономірністю ескалації конфлікту є укрупнення суб'єктів протистояння за рахунок залучення нових учасників. Міжособистісний конфлікт може перерости в міжгруповий. В умовах ескалації кожні наступні дії однієї Із сторін стають більш руйнівними щодо інтенсивності ніж попередні. Це знаходить виправдання в мотивації, як протидія іншій стороні. Це, у свою чергу, викликає агресивні, відповідно сильніші дії. Ситуація стає все більш заплутаною. На даному етапі найчастіше конфлікт переходить від суперечки аргументів до безапеляційних претензій, до особистісних звинувачень і навіть фізичних дій. Критика сприймається вже тільки у формі погрози. Протистояння набуває такої форми гостроти, коли Його сторони можуть почати розуміти необхідність переходу до конструктивних дій і пошуку взаємно зрозумілих позицій. На зміну диференціації може прийти інтеграція інтересів, можливість якої випливає з необхідності виходу з конфлікту. Причина і джерело конфлікту при цьому не зникають, однак наслідки конфлікту можуть примусити обидві сторони почати шукати можливості припинення відкритого протистояння.

Ситуація на цьому етапі досить непередбачувана, складно прогнозована, тому варіант початку вирішення конфлікту можливий як через дії самих учасників конфлікту, так і через залучення третьої сили. Великий ступінь ймовірності розвитку конфлікту і за іншим варіантом, коли одна зі сторін приймає рішення активізувати свої дії і завершення конфлікту бачить тільки у знищенні іншої сторони. Це може стати результатом усвідомлення можливості вийти переможцем з конфлікту або просто рішенням йти до кінця.

Усі дії в конфлікті мають конкретну спрямованість І їх можна розбити на декілька типів протиборства:

А) дії, спрямовані на захоплення або втримання об'єкта при різних життєвих ситуаціях;

Б) створення перешкод і непрямої шкоди;

В) використання слів і дій, що несуть прямий образливий зміст

і спрямовані безпосередньо проти протилежної сторони; Г) підпорядкування або знищення суб'єкта, позбавлення його мотивації і бажання до самостійних дій за допомогою психологічного тиску або безпосереднього насильства. Д) здійснення прямих збитків, фізичних утрат з метою перетворення однієї зі сторін конфлікту із суб'єкта боротьби в об'єкт володарювання. Припинення конфлікту - це закінчення активних дій сторонами конфлікту з різних причин. Форми припинення конфлікту можуть бути різними:

♦ припинення конфлікту через взаємне примирення сторін;

♦ припинення конфлікту шляхом його симетричного рішення, коли обидві сторони або виграють, або програють;

♦ припинення конфлікту шляхом його асиметричного вирішення, коли виграє одна сторона, а інша програє;

♦ переростання конфлікту в інше протиборство;

♦ поступове згасання конфлікту.

Завершення конфліктів може проходити і в інших формах, таких, наприклад, як мирне врегулювання, використання насильства третьою стороною, т.зв. "глухий кут", відхід від конфлікту однієї зі сторін, пропозиція третього варіанта розв'язання конфлікту.

Припинення конфлікту не означає автоматичного припинення існування конфліктної ситуації, тому конфлікт може переходити з відкритої фази знову в латентну - постконфліктну. її особливість полягає у тому, що на цьому етапі конфлікт може протікати навколо пошуку нормалізації відносин і створення умов для повного вирішення проблемних питань.

Після активної фази конфлікту знову може настати латентна, постконфліктна фаза, яка може містити в собі два етапи.

Перший етап може включати часткову нормалізацію відносин, коли глибина протиріч ще існує, але вже усунуті механізми для розростання конфлікту. Протистояння ще може зберігатися і навіть може бути заморожене на тривалий час, поки буде присутній об'єкт конфлікту. Другий етап - це повна нормалізація конфлікту. Заходи, що проводяться на цьому етапі, спрямовані на подолання самих причин конфліктної ситуації. Подібні дії можливі при взаємному бажанні їх усунути. При цьому не варто забувати, що можливість поновлення конфлікту може залишатися і на цьому етапі, приводом можуть послужити недомовки, недомовленості, а так само моменти морального плану.

Суб'єктивні й об'єктивні причини конфліктів

anastasia950109 — Thu, 25 Sep 2014 09:39:53 GMT

У цілому причинність у соціальному середовищі характеризується величезною складністю і заплутаністю. Практично кожна соціальна дія тягне за собою цілий ланцюг різних, часом суперечливих за своїм значенням, дій. Дуже часто сам конфлікт може бути викликаний безвинними для стороннього спостерігача діями індивіда або групи, що можуть знаходитися, часом, у дуже віддаленому зв'язку з конфліктуючими сторонами. Якщо ми хочемо розібратися з причинами конфлікту, запобігти йому, або якщо він уже виник і розвивається, то мінімізувати його наслідки, нам необхідно проаналізувати весь ланцюг різноманітних дій людей і подій.

У цілому виникнення І розвиток причин конфліктів можна об'єднати в кілька груп: це об'єктивні причини, організаційно - управлінські, соціально - психологічні, особистісні. Перші дві групи причин несуть у собі об'єктивну основу конфліктів, дві останні - суб'єктивну.

До об'єктивних причин конфліктів можна віднести ті обставини, які своєю появою або існуванням сприяли появі причин, що викликали зіткнення інтересів людей. Об'єктивні причини є причинами виникнення передконфліктних обставин, що, у свою чергу, є об'єктивним компонентом передконфліктної ситуації.

Суб'єктивні причини конфліктів, насамперед, зв'язані з такими психологічними особливостями сторін, що впливають на вибір ними саме конфліктного способу вирішення спірних питань. Практично в будь-якій передконфліктній ситуації існує можливість вибору способу вирішення її. Саме причини, за якими одна або обидві сторони протистояння вибирають саме конфліктний спосіб вирішення протиріччя, і носять суб'єктивний характер.

Розглядаючи характер взаємозв'язків між об'єктивними і суб'єктивними причинами конфлікту, необхідно враховувати такі обставини: по-перше, не можна жорстко розділяти суб'єктивні Й об'єктивні причини конфліктів, а так само і протиставляти. Будь-яка об'єктивна причина відіграє свою роль у виникненні конкретної конфліктної ситуації, зокрема з причини дії суб'єктивних чинників. По-друге, немає таких конфліктів, що не були б викликані тільки суб'єктивними або об'єктивними причинами. Якщо людина особисто не приймає рішення про початок конфліктної протидії, навіть в умовах міжособистісних протиріч, конфлікту не буде. Практично будь-який конфлікт несе в собі цілий комплекс об'єктивно - суб'єктивних причин. Тобто більшість об'єктивних причин певною мірою є суб'єктивними, а більшість суб'єктивних причин конфліктів врешті-решт об'єктивно детерміновані. Розглянемо першу групу об'єктивних причин конфліктів. Природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів у процесі життєдіяльності. Постійно спілкуючись у процесі своєї життєдіяльності, людина зіштовхується з численними проблемами, які їй необхідно вирішити, і ці численні зіткнення є необхідними. Участь або не участь у більшості цих зіткнень не залежить від волі або бажання людини, саме це і створює об'єктивну основу можливих конфліктних ситуацій.

Недостатня розробка правових І нормативних процедур вирішення соціальних протиріч, що виникають у процесі взаємодії людей. Так, найменш розроблені у нас механізми захисту підлеглих від свавілля начальників. Судове спростування дій керівників малоефективне, тому в більшості передконфліктних ситуацій підлеглі або відступають, або йдуть на конфлікт.

Недостатність духовних і матеріальних благ для життєдіяльності тих або інших соціальних груп населення. Товарно - грошові відносини і ринкові принципи організації суспільства створюють величезну кількість об'єктивних передумов для появи конфліктних ситуацій, а самі процеси можна розглядати як конфліктні.

Стійкі стереотипи міжособистісних і міжгрупових відносин. Більшість стереотипів мають великий історичний стаж, є й такі, які сформувалися досить недавно. Важка спадщина перейшла до нас з колишнього радянського минулого. До цих стереотипів необхідно віднести нерозуміння деяких демократичних принципів організації взаємин, змагальності на ринку праці, матеріальної нерівності як результату цієї змагальності. Практично безперервна боротьба не тільки із зовнішніми ворогами, а й з різними внутрішніми не могла не позначитися на характері міжособистісних стосунків людей в цілому. Серйозною проблемою виступає недостатня терпимість до інтересів інших. Приниженість і ображеність стали серйозною передумовою до здійснення різних протидій. Оскільки ми дуже довго були принижені та ображені державою, то дуже легко і не вагаючись готові йти на будь яку протидію. Добрі взаємини не культивувалися як головна самоціль суспільних відносин.

Групу об'єктивних причин, що можуть впливати на конфліктність людей, також можуть складати недостатньо досліджені сьогодні наукою екологічні нормативи, явища електромагнітних полів, активність сонця, техногенність середовища і так далі.

Другу групу об'єктивних причин складають причини організаційно - управлінського характеру.

Структурно - організаційні причини конфліктів породжуються невідповідністю структури організацій тій діяльності, якою вони займаються. Причинами можуть бути: по-перше, помилки, допущені при створенні організації. По-друге, часті зміни завдань і діяльності організації породжують численні невідповідності. Чим менш гнучко керівництво організації пристосовує її структуру до вимог діяльності, тим більше в організації може виникати конфліктів.

Функціонально - організаційні причини конфлікту виникають через дисфункціоналізацію зв'язків організацій з навколишнім середовищем, між структурними елементами організації, між окремими працівниками. Ефективна робота організації неможлива без функціональних зв'язків із зовнішнім середовищем, структурними елементами організації. Треба чітко розуміти, що зараз будь-яка організація є елементом системи більш високого порядку. Без чіткої організації функціонального зв'язку існування в сучасних умовах будь-якого об'єднання людей неможливе. Порушення їх веде до конфлікту. Функціональні зв'язки між структурними підрозділами повинні відповідати вимогам роботи й об'єктивним законам функціонування самої організації. Цим вимогам повинні відповідати функціональні зв'язки між окремими працівниками організації.

Особистісно - функціональні причини конфліктів виникають зє умови невідповідності рівня працівника щодо вимог тієї посади яку він обіймає. Істотні вимоги до особистих якостей працівника висувають діяльність і необхідність взаємодії з оточуючими. Якщо людина не відповідає цим вимогам, то можливість конфліктів стає дуже реальною і по горизонталі, і по вертикалі.

Ситуаційно - управлінські причини конфліктів виникають при виникненні помилок, що були допущені в процесі прийняття управлінських рішень. Прийняття хибного управлінського рішення об'єктивно створює можливість конфліктів між авторами рішення та його виконавцями. Невиконання підлеглими такого завдання додатково також можуть створювати передумови для виникнення конфліктів з цього приводу.

Третя група причин конфліктів представлена соціально -психологічними причинами. Чітких границь між групами, як ми уже відзначали, не існує, тому ми можемо говорити про виділення декількох типових причин, що мають соціально - психологічний характер.

Недостатня інформація, втрата чи відсутність її взагалі, а також перекручення інформації в процесі міжособистісних і міжгрупових комунікацій. Людина в процесі спілкування, з різних причин, не в змозі передати всю інформацію в спочатку задуманому обсязі і подробицях. Причини можуть носити як суб'єктивний, так і об'єктивний характер. Результат - можливо правильне розуміння або тлумачення отриманої інформації, що може послужити причиною для виникнення конфліктної ситуації або ускладнити вже існуючі протиріччя. Відсутність важливої інформації (приховування, замовчування, нерозголошення) доволі часто породжує чутки, що приводить до виникнення конфліктних ситуацій.

Незбалансованість рольових відносин між людьми - інша типова причина. Дуже часто в ситуації міжособистісного спілкування люди на або обидва партнери можуть грати не ті ролі, на які очікує партнер по взаємодії. Найбільш небезпечними в плані виникнення конфлікту є роль старшого за психологічним статусом партнера по взаємодії, роль рівного партнера та роль молодшого.

Нерозуміння того, що розбіжність позицій викликана не реальними розбіжностями, а неправильністю підходів до проблеми. Причина розбіжностей буде в тому, що кожна із сторін буде мати оцінку тільки частини загальної правди.

Серйозною типовою причиною конфліктів стає розходження способів оцінки різними сторонами результатів діяльності один одного. Оцінюючи дії інших, люди звичайно за основу оцінки беруть те, що не вдалося зробити порівняно з первісним ідеалом, з поставленими раніше завданнями, діяльністю інших людей, що уже виконували цю роботу. Свою роботу, найчастіше, порівнюють з діяльністю іншої людини, яка цю роботу виконала гірше. Тому одну і ту ж роботу можна оцінити неоднаково. Така ситуація створює широкі можливості для зародження конфліктів.

Крім зазначених типових причин, можна вказати на цілу низку Інших соціально-психологічних причин, які можуть носити приватний або ситуаційний характер. До них можна віднести: внутрішньогруповий фаворитизм, конкурентний характер у взаєминах, обмежені здібності (можливості) змінювати свої позиції в ході взаємин з іншими людьми, прагнення до влади, психологічна несумісність та ін.

Особистісні причини конфліктів найчастіше пов'язані з індивідуальними і психологічними особливостями учасників протистояння, психологічним кліматом, в якому він протікає, а також навколишньому середовищі.

Однією з головних причин особистісних конфліктів виступає суб'єктивна оцінка поводження партнера як неприпустима для іншої сторони. Вступаючи в різні відносини, кожний із партнерів має певний діапазон сподівань у відповідних діях. Якщо ці сподівання збіглися з діями партнера або носили припустимий характер, то подальші взаємини можуть протікати без конфлікту. Небажана поведінка може привести до утворення конфліктної ситуації, а неприпустима - до конфлікту.

Нездатність або незнання поводження в стресових ситуаціях, способів виходу з конфліктних ситуацій створює умови для входження людини в стан конфлікту. До конфлікту приводить саме непідготовленість людини до ефективних дій у таких ситуаціях. Крім того, людина може не мати достатньої психологічної стійкості до негативного впливу на психіку стресових чинників конфліктної ситуації

Серйозною причиною може виступати нерозуміння емоційного стану людини, ЇЇ здатності до емпатії. Поведінка людини, яка не розуміє емоцій та почуттів партнера по взаємодії, може викликати конфліктну реакцію.

Завищений рівень домагань, самооцінки може, у свою чергу, викликати негативну реакцію з боку оточуючих. Занижена само* оцінка може проявитися в наростаючій тривожності, неврівноваженості, ухиленні від відповідальності.

Дуже часто особистісною причиною конфліктів виступають акцентуації характеру. Подібний стан виявляється в надмірному домінуванні у людини окремих рис характеру. Це може проявитися в максимальних варіантах норми, що може вже граничити з психопатією.

Коли виникає потреба пояснювати активність та спрямованість дій опонентів у конфлікті, ми шукаємо їх мотиви.

Мотивація в конфлікті - це спонукання до вступу в конфлікт для задоволення своїх потреб, це сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, що можуть викликати конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті дуже важко, а часом і неможливо, відразу побачити щирі мотиви конфліктуючих сторін, тому що вони найчастіше приховані, а заявлені декларації, знову ж, як правило, можуть відрізнятися від первинних мотивів. Мотив обов'язково є в обох сторін, при цьому він не обов'язково повинен збігатися; він навіть може бути і протилежним. Якщо ми знаємо мотивацію конфліктуючих сторін, то можемо розуміти сенс їх протистояння.

Базовим спонуканням активності людей для вступу у конфлікт виступають їх потреби, що формуються в результаті існування якого-небудь на даний момент дефіциту. Близькими до інтересів є й цінності, які можна відстоювати у конфлікті. Це можуть бути загальнолюдські цінності, цінності, виражені у якомусь конкретному творі мистецтва, а також особистісні цінності

Мотиви конфліктуючих сторін конкретизуються відповідно до мети, на досягнення якої націлені дії людей у конфлікті. Ціллю суб'єкта в конфлікті є його уявлення про кінцеві результати конфлікту. Ці цілі можуть бути як стратегічними, так і тактичними. Первісна мета, як правило, одна. Вже в процесі розвитку конфлікту первісна мета може змінитися на іншу.

Обов'язково необхідно враховувати, що ще одним елементом, який направляє людину, соціальну групу в конфлікті є позиція - система відносин до елементів конфліктної ситуації.

Концепція деривації характеризує розбіжність між очікуваннями людей і можливостями їхнього задоволення. Згодом депривація може підсилюватися, зменшуватися або залишатися незмінною. Зростання депривації можна спостерігати при скороченні способів задоволення запитів, що могли сформуватися в яких-небудь кризових ситуаціях, або коли очікування ростуть швидше можливості їхньої реалізації.

Збереження стабільного рівня депривації можливе при зниженні рівня запитів, або прискореному зростанні задоволення перед ростом сподівань. Подібні процеси можуть формувати психологічні умови для стабілізації морально - психологічної атмосфери, ослаблення напруги. У разі посилення депривації йде наростання настрою агресивності, спрямованості на фрустрацію (блокування поводження іншого).